Луганська
        обласна державна
        адміністрація

Сім років тому Луганщина опинилася в епіцентрі війни, яка впливає на геополітичні відносини між передовими країнами. З огляду на це зрозуміло, чому наш регіон привертає увагу іноземних журналістів. Як уважних спостерігачів їх цікавить не лише сам перебіг конфлікту, але й супутні процеси. Власне, з цими питаннями звернувся до голови Луганської облдержадміністрації Сергія Гайдая і кореспондент данської газети «Politiken» Кель Гюбель. Ми занотували найцікавіші моменти інтерв’ю

На початку бесіди очільник області розповів гостю про те, як російська агресія вплинула на розвиток Луганщини: третина території регіону окупована, там залишилася більшість бюджетоутворюючих підприємств, колишня інфраструктура (залізничне, авіасполучення, дороги, мережа водо- та електропостачання) та економічні зв’язки зруйновані.

Дуже важко – в інформаційному плані, адже доступ до інформації на тимчасово окупованій території блокується. Натомість там сім років ведеться агресивна пропаганда РФ, яка побудована на суцільній брехні.

Єдина зброя проти російської пропаганди поки що – відновлення та розбудова. Для цього на підконтрольній території Луганщини реалізуються великі інфраструктурні проєкти на кшталт реконструкції Попаснянського водоканалу, будівництва нової залізничної гілки чи обласної лікарні.

 

– Чи маєте ви підтримку зі столиці для розбудови регіону?

– Так, маємо. У нас дуже потужна співпраця з Офісом Президента та безпосередньо з Президентом. За мою невелику каденцію – 1,5 роки – Володимир Зеленський був на Луганщині 20 разів.

Я можу вам сказати, що ми отримуємо грошей з Державного фонду регіонального розвитку навіть більше за низку інших регіонів, попри те, що на підконтрольній території області проживає сьогодні всього 650 тис. людей.

 

– Тобто ви використовуєте ці ресурси, щоб зробити регіон привабливим для мешканців непідконтрольних територій?

– Зокрема і для цього. Насправді, те, що я перерахував – значні проєкти, але, крім цього, будуються ще й амбулаторії, ремонтуються лікарні. За нашим планом за 2021-22 роки ми маємо закінчити ремонт усіх основних магістральних доріг.

Ми купуємо технiку для лiкарень, ми ремонтуємо школи, дитячi садочки. Тобто це величезний обсяг роботи, який не завершується нiколи, навiть зимою, коли не сезон для будiвництва, але ми розробляємо ПКД, проводимо тендери для майбутнього будiвництва.

 

– Чи працює ця стратегiя? Люди з окупованих територiй бачать, що тут іде розвиток та активнiсть? Що тут краще жити, i вони переїжджають сюди?

– Ви знаєте, тi люди, якi мали можливiсть, вони вже переїхали. Все ж таки певний вiдсоток тамтешнього населення – люди, яким нiкуди їхати, або це лiтнi люди, якi вже ментально не поїдуть нiкуди.

Але що важливо – це кiлькiсть студентiв, якi переїжджають до нас, щоб поступати в українськi вишi. Вона збiльшується кожного року, незважаючи на те, що окупанти ускладнюють процес перетину лiнiї зiткнення.

Якби умови на окупованiй територiї були привабливими, то навряд чи б молодь їхала до нас.

 

– Є у вас якась iнформацiя, що вiдбувається на окупованiй територiї? Якi у них змiни, в яку сторону?

– Я особисто не спiлкуюсь нi з ким звiдти. Але з тїєї iнформацiї, яку я чую з iнших джерел, змiн до кращого там немає. Давайте вiзьмемо простi речi. У нас проводяться спортивнi змагання свiтового рiвня, європейського рiвня. А стадiон у Донецьку, в який вклали сотнi мiльйонiв, просто стоїть i занепадає.

 

– Чи є у вас сподiвання стати губернатором всiєї Луганської областi, включно з окупованими територiями?

– Ну звiсно, хотiлося б, щоб не мої дiти або онуки займалися розбудовою Луганщини, а взяти й особисто очолити возз’єднану Луганську область, вiдновити ту територiю i показати людям, що вони свого часу помилились. Переконати їх, попри 7 рокiв пропаганди, що Україна – європейська держава. I це – перспектива розвитку, а не той застiй, якiй вiдбувається на тимчасово окупованих територiях.

 

– Якi у вас є пiдстави сподiватися, що це станеться у той чи iнший час?

– Навіть з огляду на те, що я реально дивлюсь на якiсь такi стратегiчнi речi, по життю я все-таки оптимiст, тому… давайте так: я спiлкуюся часто i з Президентом, i з керiвником Офiсу, i я розумiю, що вони докладають усiх можливих зусиль, щоб реiнтеграцiя вiдбулась. Iсторiя показує, що рано чи пiзно об’єднання вiдбувається. Взяти хоча б приклад Нiмеччини, де 30 рокiв простояв Берлiнський мур, i люди врештi-решт його знесли.

 

– Тобто ви сподiваєтесь, що якщо змiни прийдуть, то вони прийдуть вiд самих людей з окупованих територiй?

– Я маю великi сподiвання, що так воно i буде, тому що, все таки, близько 40% людей очiкують саме мирного завершення цiєї вiйни. I вони б хотiли, щоб пройшла реiнтеграцiя.

 

– Звiдки у вас ця цифра?

– Такi опитування проводять мiжнароднi органiзацiї, зокрема УВКБ ООН. Вони спiлкуються з людьми, що перетинають лiнiю зiткнення.

 

– Як воно – бути керiвником регiону, який через вiйну опинився у центрi свiтової полiтики?

– Я чiтко розумiю, що, можливо, ми поки що не суб’єкт європейської чи свiтової полiтики. Але те, що ми є її об’єктом, i багато уваги Луганськiй областi придiляється з боку свiтової спiльноти, – покладає на мене просто величезну вiдповiдальнiсть.

Давайте коротко: за час моєї каденцiї тут побували посли країн G7, президент Європейської ради, 23 посла рiзних країн приїжджають просто регулярно. Тобто ви розумiєте рiвень.

Менi важко працювати тут в тому сенсi, що я, як сапер, не маю права на помилку. В людей величезнi сподiвання, i вони хочуть побачити якомога швидше змiни до кращого, щоб нiхто не казав, що десь там в Росiї чи за лiнiєю розмежування краще.

Кожна моя помилка не буде статистичною, це буде помилка, яка може коштувати соцiального спокою в регiонi.

 

– Якi у вас очiкування вiд самiту НАТО, G7 та зустрiчi Байдена з Путiним?

– Я не прихильник того, щоб покладати сподiвання на одну зустрiч. Все ж таки я розумiю, що в полiтицi важливi не принципи, а компромiси.

Є декiлька варiантiв розв'язання нашого питання. Це i швидка вiйськова операцiя, i будiвництво муру на кшталт Берлiнського. Це i дипломатичне розв'язання саме на майданчику країн, якi вирiшують геополiтику.

 

– Тобто потрiбно продовжувати переговори?

– Треба до останнього. Тому що до вiйськових дiй не хочеться доводити, це будуть величезнi втрати.

 

– Будiвництво муру – це такий жарт чи тема, яка серйозно обговорюється?

– Це теорiя. Якщо говорити теоретично, то може бути i такий варiант. Ми ж знаємо про двi стiни. Одна вже зруйнована – це Берлiнська. А одна ще стоїть – в Iзраїлi.

Ну тобто, якщо такi мури давали можливiсть зупинити активну фазу конфлiкту, то теоретично такий шлях може бути й у нас. Але скiльки я спiлкуюся з Президентом i керiвником Офiсу, то вони жодного разу цей варiант не згадували, в прiоритетi – вирiшення конфлiкту саме дипломатичним шляхом.

Хоча треба констатувати, що нашi вiйськовi iз ЗСУ в порiвняннi з 2014-м роком набагато краще пiдготовленi й технiчно оснащенi.

 

– Наскiльки я розумiю, Росiя пiдтримує конфлiкт для того, щоб не дати Українi рухатись в ЄС та НАТО. Яким, на вашу думку, може бути шлях України, щоб не дуже дражнити Росiю, але рухатись в тому ж напрямі?

– Ну звiсно, що партнер з такими потужними ресурсами, як Україна, цiкавий i для ЄС, i для США. I звiсно, що вiйна на територiї України не дає їй спокiйно та швидко стати членом вiдповiдних союзiв. Але ж ми говоримо про геополiтику. Тому, я думаю, Україна буде одним iз важливих питань для обговорення на тих же самiтах. Але з iншого боку там будуть багато говорити i про Китай, наприклад.

Взагалі, ми можемо згадати нашу iсторiю. Друга свiтова, повiльна реакцiя деяких країн на агресiю Гiтлера, роздiлення Польщi. Ми знаємо, чим усе закiнчилось…

 

– Якщо я правильно зрозумiв, ви очiкуєте бiльшої активностi вiд Європи?

– Звiсно. Тому що не зупиняється диктатор та агресор на однiй країнi. Я глибоко переконаний, що РФ не зупиниться виключно на Українi й далi пiде зi своєю агресивною полiтикою, напевно, в, першу чергу, – на прибалтiйськi країни i далi в залежностi вiд її ворожих намiрiв. Ми бачимо, що вiдбувалося в Абхазiї, в Нагорному Карабасi, i зараз вiдчуваємо це все в Українi.

Ми зараз як така буферна зона. I якщо агресора тут не зупинити, то ми будемо констатувати факт, що агресiя поширюється. Але буде вже пiзно. Таким чином зараз Україна боронить не тiльки свої iнтереси на Сходi, а й стримує подальше розповсюдження агресiї.